Чи сплачує ФОП на єдиному податку мінімальне податкове зобов’язання за орендовані у громадян землі в межах населених пунктів?

опубліковано 20 червня 2025 о 09:43 Розділ: Новини

Відповідно до підпункту 14.1.114 прим. 2 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України мінімальне податкове зобов’язання – це мінімальна величина податкового зобов’язання із сплати податків, зборів, платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, пов’язаних з виробництвом та реалізацією власної сільськогосподарської продукції та/або з власністю та/або користуванням (орендою, суборендою, емфітевзисом, постійним користуванням) земельними ділянками, віднесеними до сільськогосподарських угідь, розрахована відповідно до ПКУ. Сума мінімальних податкових зобов’язань, визначених щодо кожної із земельних ділянок, право користування якими належить одній юридичній або фізичній особі, у тому числі фізичній особі – підприємцю, є загальним мінімальним податковим зобов’язанням. 

Згідно з абзацом першим пункту 297 прим. 1.1 статті 297 прим. 1 ПКУ платники єдиного податку – власники, орендарі, користувачі на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) земельних ділянок, віднесених до сільськогосподарських угідь, а також голови сімейних фермерських господарств, у тому числі щодо земельних ділянок, що належать членам такого сімейного фермерського господарства та використовуються таким сімейним фермерським господарством, зобов’язані подавати додаток з розрахунком загального МПЗ у складі податкової декларації за податковий (звітний) рік. 

Форма податкової декларації платника єдиного податку – фізичної особи-підприємця затверджена наказом Міністерства фінансів України від 19.06.2015 № 578 (зі змінами). 

Додаток 2 «Розрахунок загального мінімального податкового зобов’язання за податковий (звітний) рік» є невід’ємною частиною Декларації. 

Пунктом 38 прим. 1.2 статті 38 прим. 1 ПКУ передбачено, що мінімальне податкове зобов’язання не визначається, зокрема, для земельних ділянок, віднесених до сільськогосподарських угідь, які належать фізичним особам на праві власності та/або на праві користування та станом на 01 січня звітного року знаходилися у межах населених пунктів. 

Отже, враховуючи норму пункту 38 прим. 1.2 статті 38 прим. 1 ПКУ фізична особа-підприємець – платник єдиного податку другої – третьої групи, яка орендує земельні ділянки, що віднесені до сільськогосподарських угідь, які належать фізичним особам на праві власності та/або на праві користування та станом на 01 січня звітного року знаходилися у межах населених пунктів, не визначає мінімальне податкове зобов’язання щодо таких ділянок.